Біль у животі, здуття, спазми, діарея або закреп. Ви обстежуєтесь, здаєте аналізи, інколи не один раз, але лікарі не знаходять серйозної органічної причини. А симптоми залишаються. І десь на цьому етапі можна почути фразу: «Мабуть, це у вас від нервів».
Вона звучить знецінювально. І до того ж не зовсім правильно.
Синдром подразненого кишківника, або СПК, — це реальний розлад роботи системи “кишківник — мозок”. Йдеться не про те, що людина «вигадує» біль чи надто багато про нього думає. Кишківник і нервова система постійно обмінюються інформацією, і цей зв’язок безпосередньо впливає на те, як ми відчуваємо біль, напруження, здуття та позиви до туалету.
Важливу роль тут відіграє автономна нервова система — та її частина, яка регулює процеси без нашої свідомої участі: серцебиття, дихання, травлення, моторику кишківника.
Один із ключових каналів зв’язку між мозком і внутрішніми органами — блукаючий нерв, nervus vagus. Через нього та інші нервові шляхи мозок постійно отримує сигнали про стан організму. Причому значна частина цієї інформації рухається саме від внутрішніх органів до мозку.
При СПК нервова система може ставати надзвичайно чутливою до звичайних сигналів із кишківника. Наприклад, нормальне розтягнення після їжі одна людина майже не помітить, а інша сприйме як сильний тиск, біль чи початок небезпечного нападу. Це називають вісцеральною гіперчутливістю.
Тепер додамо тривогу.
Людина одного разу пережила сильний напад діареї дорогою на роботу. Наступного разу вона вже думає: «А раптом знову?» Починає прислухатися до живота, шукати туалети на маршруті, менше їсти перед виходом, уникати громадського транспорту. Що сильніше вона чекає симптомів, то більше зростає напруження нервової системи.
Так формується коло:
симптом → страх → увага до тіла → очікування погіршення → ще сильніша реакція нервової системи → новий симптом.
Поступово СПК може почати впливати не лише на травлення, а й на спосіб життя. Людина відмовляється від подорожей, ресторанів, побачень, довгих зустрічей, поїздок автобусом або навіть виходу з дому без чіткого плану, де найближчий туалет.
І саме тут психологічна допомога може бути дуже доречною.
Психолог не лікує кишківник «розмовами» і не переконує людину, що її симптомів не існує. Робота може бути спрямована на зменшення тривоги навколо симптомів, катастрофічних думок, надмірного контролю за тілом, уникнення та хронічного стресу.
Можуть використовуватися когнітивно-поведінкові підходи, техніки роботи з тілесною тривогою, поступове повернення до ситуацій, яких людина почала уникати, а також методи регуляції фізіологічного збудження.
Важливо й інше: психолог не замінює гастроентеролога. Якщо симптоми нові, сильні або змінюються, спочатку потрібне медичне обстеження.
Але якщо обстеження вже пройдені, а кишківник усе одно визначає, куди вам можна піти, що можна їсти і наскільки далеко можна відійти від дому, варто подивитися ширше.
Іноді психологічна допомога працює саме там, де ми найменше очікуємо її знайти — на межі між тілом, нервовою системою і тим, як ми переживаємо власні симптоми.
У Stelo можна знайти психолога, який працює з тривогою навколо тілесних симптомів, і почати розбиратися з цим колом «страх — напруження — симптом».
